Високопреосвященніший Єлисей передав Кормчую книгу в музей м. Ізюма

Эта запись также доступна на: Russian

11 березня 2021 року митрополит Ізюмський і Куп’янський Єлисей відвідав Ізюмський краєзнавчий музей імені Н. В. Сибильова. Архіпастир передав у відання музею Кормчую книгу на церковно-слов’янській мові в шкіряній палітурці, книга була видана 1898 р.

В ході зустрічі з працівниками музею Високопреосвященніший Єлисей ознайомився з новою експозицією музею та побажав співробітникам музею успіхів в роботі і міцного здоров’я.

Примітка

Ко́рмчая книга, (церковнослав. ко́рмчїй — рульовий), Пида́лион (греч. Πηδάλιον — кормове весло, або Номокано́н (греч. Νομοκανών від νόμος — закон, статут + κᾰνών — канон, правило) – збірники церковних і світських законів, що були керівництвом при управлінні Церквою і в церковному суді православних слов’янських країн.

В даний час термін «Кормчая книга», як правило, застосовується тільки до юридичних збірників руського походження. Візантійські, сербські та болгарські збірники аналогічного змісту зазвичай називають Номоканонами.

Кормчая книга включає тексти, різні за жанром. Поряд з перекладами пам’яток візантійського канонічного права і світського права до складу кормчих входять епітимійні правила (візантійського та західного походження), Символи віри, календарні трактати, твори повчального характеру, таблиці ступенів споріднення, полеміка проти єресей, Руська правда, князівські статути X-XII століть і Судебники XV-XVI століть. Важливою складовою частиною (хоча і не представленої в усіх списках) є тематичний покажчик канонів в 14 “титулах” (розділах).

Зразком кормчих книг став Номоканон (σύνταγμα) — збірник церковних правил до складу якого увійшли правила апостолів, перших чотирьох Вселенських Соборів і шести Соборів помісних, а також 68 правил Василія Великого, витягнутих з його послань.Його склав в VI столітті Константинопольський патріарх, святитель Іоанн Схоластик з ініціативи святого імператора Юстиніана на основі більш раннього подібного збірника. У 880-х роках рівноапостольний Мефодій переклав Номоканон на слов’янську мову.

З кінця XIII століття Номоканони в російській переробці отримали назву «Кормчі книги», вони доповнювалися на Русі нормами світського права. Питання про практичне застосування Кормчої в синодальний період був не тільки вирішений позитивно, але статті з Кормчей були включені до Зводу законів Російської імперії. Останнє видання Кормчої книги відноситься до 1816 року. З 1839 року замість багато в чому застарілої Кормчої книги почала видаватися Книга правил, що представляє собою збірник єдиних помісних канонів (правил) Руської Православної Церкви і стародавніх канонів, прийнятих на Вселенських соборах. При цьому на відміну від Руської Церкви Кормчая для Сербської Церкви не втратила свого значення і в ХХ столітті.

Прес-служба Ізюмської єпархії