Неділя 5-та після Пасхи, про самарянина

Эта запись также доступна на: Russian

17 травня 2020 року, в 5-у неділю після Пасхи, про самарянина, митрополит Ізюмський і Куп’янський Єлисей звершив Божественну літургію у Вознесенському кафедральному соборі м. Ізюма.

Його Високопреосвященству співслужили клірики кафедрального собору.

За Літургією була вознесена заупокійна молитва за жертвами політичних репресій 1937 – 1938 рр.

Після закінчення Літургії було звершено спів акафісту з вондоосвяченням біля чудотворного образу Божої Матері «Піщанська».

У своїй проповіді митрополит Єлисей сказав: «Сьогоднішня неділя називається неділею про самарянина. У цей день читається Євангеліє про те, як Господь, зустрівшись з жінкою-самарянкою біля криниці поблизу гори Гаризим, сказав їй слова, які не тільки вразили її і жителів Самарії, але і не перестають вражати кожного, хто вдумливо читає або вслухається в слово Боже (Ін. 4: 5-42): «Настає час і настав уже, коли справжні поклонники будуть поклонятися Богу в дусі та в правді». Цією настановою Спаситель вказує нам, яким має бути справжнє служіння Богу і яка повинна бути справжня молитва. Господь головним чином вимагає від нас служіння не тілесного, але духовного; також і молитва повинна бути не тілесна і зовнішня, але серцева, духовна. Молитва це ж не тільки поклони. Стати перед іконою вдома або в храмі Божому і класти поклони — це аж ніяк не є справжня, щира молитва. Це не більше, як одна зовнішня приналежність молитви, так само як і читання молитов друкованих також знову не є молитва. Сама ж справжня, щира, у власному розумінні молитва, — це приношення розуму і серця до Бога, коли людина досягає найвищого духовного стану і забуває все житейське. У Дусі і Істині — це означає, що віра не вичерпується обрядом і ритуалом, що не мертва буква закону, а діяльна синівська любов угодна Богові. У цих словах Господа ми знаходимо одночасно і найповніше визначення християнства. Людина, яка живе Богом, очищає своє серце від пристрастей, творить добрі справи і виконує заповіді Божі, поклоняється Богові в дусі, кожен його подих виходить від серця, кожне слово — глибоке, усвідомлене, відчуте. Тоді ці молитви мають великий глибокий сенс. Він не хоче, щоб ми поклонялися як фарисеї, як язичники в багатослівності. Він хоче, щоб ми поклонялися від всієї нашої душі, від усього нашого серця.

Наслідуючи приклад самарянки, що від проповіді Спасителя стала проповідницею віри Христової, і самі станемо щиро любити Господа нашого і живити свою душу від благодатного джерела води живої, яким є для нас святе слово Боже, і поклонятися Богу в дусі та в правді».

Прес-служба Ізюмської єпархії