Інтерв’ю з правлячим архієреєм Ізюмської єпархії владикою Єлисеєм (газета “Обрії Ізюмщини” від 20.07.2017, №29)

Эта запись также доступна на: Russian

З часу створення Ізюмської єпархії минуло п’ять років. Наскільки своєчасним було таке рішення Священного Синоду? Чи справдилися Ваші сподівання на зміцнення православної віри в нашому регіоні?

Все відбувається з волі Божої. Утворення Ізюмської епархії – це дійсно історична подія у житті святої Української Православної Церкви та Слобожанської землі.

Церква намагається брати участь у соціальному служінні, розділяти всі радощі та випробування свого народу. Праця єпархіальних управлінь відіграє важливу роль у становленні і зміцненні православ’я у нашому краї. Свою велику справу роблять такі відділи єпархії як відділ соціального служіння і милосердя, відділ зв’язку з пенітенціарною службою, відділ взаємодії із Збройними Силами та правоохоронними органами, відділ у справах сім’ї.

У такий важкий час Церква намагається нікого не обділити своєю увагою, починаючи з допомоги та опіки дитячих будинків та закінчуючи Збройними Силами, які потребують духовної підтримки.

Ваше Високопреосвященство, відроджуються покинуті центри християнства, будуються нові храми. Прикмета добра. У суспільстві навіть побутує ідея створення єдиної Помісної Православної церкви. Яка Ваша думка з  цього приводу? Чи на часі такий крок?

Питання Помісної Церкви останні роки обговорюється на всіх рівнях, починаючи з самої Церкви та закінчуючи засобами масової інформаціїї. А це означає, що це питання не можна ігнорувати, воно потребує вирішення. Наша Українська Православна Церква наполягає на тому, щоб питання надання нам автокефалії вирішувалось канонічно, тобто в площині Церковного права, щоб ми були визнані як Помісна Церква усім Православним світом.

Головною проблемою та болем віруючих нашої держави є те, що утворилися ще дві так звані церкви. Ось уже майже двадцять п’ять років церковні розколи розділяють наше суспільство, є джерелом постійних  конфліктів. Вони надзвичайно послаблюють Церкву, перешкоджаючи її суспільній місії у суспільстві. Головними для всіх  трьох православних церков (це наша Українська Православна Церка і так звані Українська Православна Церква Київського Патріархату та Українська Автокефальна Церква) залишаються проблеми майбутнього Українського Православ’я:  відновлення єдності Церкви і отримання автокефалії. Всі заявляють про прагнення до єдності, але способи його відновлення бачать по-різному. Українська Православна Церква бачить єдину можливість відновлення єдності – у поверненні  до її складу двох неканонічних церков після їх покаяння.

Еклезіологічна позиція Української Православної Церкви щодо єдності православних в Україні була визначена її покійнім Предстоятелем Блаженнішим Митрополитом Володимиром: «Сьогодні багато говорять про «об’єднання гілок Православ’я». Насправді  є дійсна Церква, є відхід від цієї Церкви і є повернення в цю Церкву з метою знову стати її членом, кліриком або єпископом. Ми повинні пам’ятати, що немає гріха, якого б не прощав Господь, і немає гріха, який би Церква не покрила своєю любов’ю. Церква чекає на тих, хто пішов. Чекає, щоб вони повернулися. І тоді буде Єдина Церква…».

З Вашим прибуттям наше місто набуло статусу Ізюма-града. У єпархії є монастирі, святині. Та хотілося б дізнатися,  скільки храмів краю залишаються досі без настоятелів? Які плани з Вашого благословення будуть реалізовуватися найближчим часом?

У XX сторіччі в результаті богоборчої політики були зруйновані або закриті та пристосовані під інші потреби тисячі храмів по всій країні. У нових житлових районах, зрозуміло, церкви не будувалися. Донині це залишається великою проблемою. У нашій єпархії у всіх типових храмах є настоятелі, але в малонаселених пунктах, де будівлі перероблені під каплиці, звісно священиків немає. Туди приїжджають на всі свята настоятелі з сусідніх поселень, де є храми.

Головною метою для мене або, як ви кажете, планом є те, щоб наші приходи  жили повним християнським життям, щоб віруючі були прикладом справжньої любові до ближніх. Любов до ближнього не  ґрунтується лише на самому почутті, на бажанні добра ближньому; з цього не мав би він ніякої користі. Святий апостол Яків говорить: «Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь», і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе?» (Як. 2, 15-16).

Отже, любов до ближнього є насамперед справою волі, вона проявляється в тому, щоб робити людям добро. «Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою» (Іоан 3, 18). Любов до ближнього – це гасло справжнього християнина. «З того усі спізнають, що ви Мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Іоан 13, 35). Ісус Христос полюбив нас перш, аніж ми стали гідними Його любові. Коли і ми любимо тих, від кого не отримали жодного блага і робимо їм добро, то любимо тоді так, як Ісус Христос; тоді ми Його справжні учні і тоді легко нас відрізнити від інших людей, котрі звичайно люблять лише своїх друзів і добродіїв. Сьогодні, як ніколи, ми можемо проявити себе як християни, допомагаючи всім тим, хто потрапив у велику скруту через воєнні дії на сході нашої Батьківщини.

Кажуть, той, хто будує Храм на землі, той будує для себе храм в Небесах. Кого б із меценатів минулого і сучасності ви могли відзначити?

Так, є такий вислів у народі. Але всі ті люди, котрі допомагають у будівництві храмів у нашій єпархії, знають, що їхня добра справа не є якийсь підкуп для Бога, а вдячність Творцю за його милість до нас.  Для всіх нас головне – побудувати нерукотворний храм – це храм у душі. Для будівництва цього храму людина все своє життя шукає цеглинки і розчин, за допомогою яких вона їх скріпить. А цеглинки бувають різні: якісні, міцні, зроблені з любові і доброти, а бувають крихкі, зроблені з ненависті і зла. Від цих цеглинок і розчину залежить, який вона храм збудує. Щоб побудувати справжній храм у душі, для цього потрібно жити сумлінно, очищаючи душу від гріхів, щоб Господь зацарював в ній. Тоді душа стане нерукотворним храмом Божим.  Як показує історія, не всяку жертву приймає Бог, а тільки ту, яка йде від щирого серця, від  чистих думок та справ.

Багато добрих задумів допоміг здійснити Віктор Вікторович Вишневецький. Неоціненну допомогу роблять наші аграрії та інші підприємці. Ці люди будують храми, підтримують парафії та допомогають у соціальній роботі відділам епархії.

Щиро вдячні за відповіді!

Хай Боже благословіння перебуває з вами та на всьому нашому багатостраждальному Українському народі!

Редакція  газети «Обрії Ізюмщини»

Переглянуто: (101)