Борисо-Глібський жіночий монастир, с. Водяне

Эта запись также доступна на: Russian

Борисо-Глебский женский монастырь, с. ВодяноеАдреса: 63411, Зміївський район, с. Водяне

Телефон: (+38 05747) 6-11-46

Веб-сайт: borisogleb-mon.church.ua

Община утворена: 23 жовтня 1991

Престольні свята:

Преображеніе Господнє 6 (19) серпня

Святкування на честь Нерукотворного Образа (Убруса) Господа Іісуса Христа 16 (29) серпня

Святкування в пам’ять чудотворного оновлення ікони «Спас Нерукотворний» у Свято-Борисо-Глібському монастирі (1997) 7 (20) липня

Пам’ять св. князів-страстотерпців Бориса і Гліба 2 (15) травня, 24 липня (6 серпня) (обох подвижників), 5 (18) вересня (св. Гліба)

Побудований: у1997 році

Священнослужителі:

Настоятельниця – Ігуменя Ангеліна (Нечаєва)

Протоієрей Олександр Вакулюк
Ієрей Євгеній Кліменченко
Ієрей Максим Безпалий

Борисо-Глебский женский монастырь, с. ВодяноеПро монастир
Монастир був затверджений Священним Синодом Української Православної Церкви 15 квітня 1997 року. За два роки до цього храм Св. страстотерпців Бориса і Гліба, який знаходився у повному запустінні і убогості, став відроджуватися для майбутньої Обителі.

Святительські молитви і батьківська турбота Високопреосвященнійшого Владики Никодима, усердні труди перших насельниць і духовника не залишились без несповідимої милості і благовоління Божого. За короткий термін виросли два жилі монаші корпуси, безліч господарських будівель, кухня, просфорна, облагорожений і прикрашений двір.
Особоливою духовно благодатною віхою в житті Обителі стала дивна подія, через яку, за словами Високопреосвященнійшого Владики Никодима, «Господь обновляє наш разум, серце і волю Своєю Божественною поблажливістю».
20 липня 1997 року, у недільний день, під час Божественної літургії, чудесним образом обновилась старійша ікона Спаса Нерукотворного. Ікона заблищала яскравим золотистим світлом, вималювався чіткіше Образ Спасителя, по боках стали видні лики Архистратига Божия Михаїла і Архангела Рафаїла. Від ікони впродовж п’яти днів виливались неземні пахощі.
У вдячність Богу за Його велику милість до народу нашого, Священний Синод Української Православної Церкви 28 жовтня 1997 року ухвалив вважати Обновлену Ікону Спаса Нерукотворного Чудодійною і святкувати цю подію 20 липня. Високопреосвященнійшим Владикою Никодимом була складена служба і акафіст Всемилостивому Спасу, який читається в монастирі щодня.
Поклонитися Чудотворній іконі, помолитися за здоров’я і спасіння приїжджає до монастиря безліч благочестивих християн.
Монастир продовжує будуватися. Сестри проводять час в трудах і молитвах, обробляючи город, доглядаючи за пасікою і різною живністю.

Свято-Борисо-Глібський жіночий монастир розпочинає свою історію із будівництва храму в ім’я святих страстотерпців Бориса і Гліба. Будівництво вказаного храму було розпочато у другій половині XIX століття на кошти місцевої поміщиці Ключарьової Серафими Миколаївни і професора Харківського Імператорського університету Федора Олександровича Зеленогорського, ймовірно, за проектом архітектора Нємкіна Володимира Христофоровича.

Возведений на високому пагорбі на трасі Харків-Зміїв, храм прекрасно сприймається з великої відстані, підкреслює ландшафт, доповнюючи його вертикальним акцентом. Побудований він на місці існуючої з 1819 року дерев’яної церкви Бориса і Гліба з використанням моментів візантійської архітектури.

Одноголова, хрестоподібна в плані, одноаспидна церква, з’єднана з двохярусною дзвіницею. Другий ярус – останній, зроблений у вигляді восьмигранної ротонди, виростає із прямокутного в плані об’єму першого радіусу. Простір церкви перекривається цегельними зведеннями. Зовнішня оболонка купола, який покоїться на восьмигранному барабані, виконана в дерев’яних конструкціях і покрита залізом. Стіни викладені із непоштукатуреної червоної цегли.

В інтер’єрі збереглись розписи початку ХХ століття, які мають художню цінність.

Зі слів старожилів, будівництво храму тривало довгі роки. Розпис храму був доручений місцевому художнику-самоучці, який служив у поміщиці Ключарьової. Розписував він цей храм близько 25 років і помер, не закінчивши роботу. На деякий час роботи були призупинені, потім відновлені, остаточно будівництво храму було закінчено у 1905 році.

Свято-Борисо-Глібський храм, як із зовнішньої, так і з внутрішньої сторони, не є великою будівлею. Не є він і дуже високим. Йому притаманна компактна пластичність. Деяку приземленість і масивність храму пом’якшує відносно невисока дзвіниця.

В архітектурному плані Свято-Борисо-Глібський храм є відбитком пошти забутого візантійського стилю хресто-купольної форми споруди. Однак цей храм не повністю представляє візантійський стиль, у ньому збережені риси традиційної древньоруської культури.
Борисо-Глебский женский монастырь, с. Водяное

На думку спеціалістів, Свято-Борисо-Глібський храм загалом в архітектурному стилі елегантний, у ньому немає нічого схематичного, викресленого. Храм подібний органічній істоті у своїй енергічній і потужній пластиці. Така оцінка спеціалістів свідчить про професіоналізм і смак облаштовувачів Свято-Борисо-Глібського храму.

У 1906 році облаштовувачка храму поміщиця Ключарьова і професор Зеленогорський закінчили свою земну дорогу, обоє були поховані на території недавно відбудованого храму, про що свідчать надмогильні плити.

В роки гонінь надмогильні плити були викинуті на смітник, віднайдені при будівництві обителі і встановлені справа від вівтаря із зовнішньої сторони храму.

Після революції 1917 року в Свято-Борисо-Глібському храмі продовжувалось богослужіння до 1932 року. Останнім, хто вів богослужіння до розорення храму, був священик отець Афанасій, котрий проживав в сторожці поряд з храмом. В роки гонінь сторожка, підвал, який відносився до храму, загорожа із червоної цегли були знесені. У тому ж 1932 році були зняті п’ять дзвонів. При знятті один із них – найбільший – упав і розбився, інші були вивезені.

На території храму, у теперішній будівлі трапезної і кухні, була церковно-приходська школа, закрита під час закриття храму.

Під час Другої світової війни у цій місцевості проходила лінія фронту. На стінах храму і нині видно кульові воронки. У 1942 році на короткий час були відновлені богослужіння в храмі. Вів їх священик отець Ємельян, у якого основний прихід був у Боровому. У 1943 році храм був знову закритий.

Довгі роки він був у повному запустінні: перетворений у склад, де зберігались мінеральні добрива, крейда, будівльні матеріали та інше.

У 1984-1985 роках головою Харківського облвиконкому Бездєтком О.П. було дано вказівку голові Зміївського райвиконкому Белашову П.І. зірвати храм. Вказівку було спущено нижче, голові колгоспу «Третій вирішальний» (назва колгоспу) Грещуку В.П., який, провівши бесіди з місцевим населенням, відмовився виконувати її. Мотив відмови був наступний: православні християни, колишні прихожани Свято-Борисо-Глібського храму, стверджувалили, що за заподіяне зло (зрив храму) обов’язково послідує кара Божа, і річка, яка протікає поблизу храму, затопить все село. Внаслідок цього храм вцілів, вказівка була відмінена. Так Господь зберіг Свято-Борисо-Глібський храм для майбутньої обителі.

Храм продовжував залишатися в запустінні і використовуватися під склад до 1991 року.

У 1991 році робиться перша спроба реставрації і відкриття храму. За благословенням митрополита Харківського і Богодухівського Никодима настоятелем Свято-Борисо-Глібського храму за сумісництвом був призначений священик Олександр (Таняшкін), який мав основний прихід в селі Борова.

Приблизно через два роки настоятелем Свято-Борисо-Глібського храму був благословлений отець Григорій (Луженцов), у якого основний прихід був у Змієві. У зв’язку з тим, що у призначених священиків Свято-Борисо-Глібський храм не був основним приходом, відновлення і реставрація проводились дуже повільно.

У 1995 році за благословенням митрополита Харківського и Богодухівського Никодима настоятелем Свято-Борисо-Глібського храму призначений ієромонах Севастіан (Щербаков). У цьому ж році отець Севастіан приступив, а в 1996 році завершив роботи з реставрації храму в ім’я страстотерпців Бориса і Гліба. Після завершення відновлювальних робіт Високопреосвященнійшим митрополитом Харківським и Богодухівським Никодимом отець Севастіан був возведений в сан ігумена і благословлений на будівництво першого монашого корпусу.

15 квітня 1997 року Священним Синодом УПЦ була затверджена Свято-Борисо-Глібська жіноча обитель (монастир), духовним пастирем якої благословлений ігумен отець Севастіан. До офіційного затвердження монастиря обитель являла собою релігійну общину. Першою насельницею храму була послушниця Ірина (Мерлан).

Після затвердження обителі Священним синодом першою настоятельницею монастиря стала ігуменя монахиня Серафима (Санталова), ігуменство якої тривало недовго. Незабаром настоятельницею обителі була призначена монахиня Марія-Магдалена (Кашкіна). Збір коштів на розвиток монастиря вівся з перших днів призначення ігумена Севастіана настоятелем храму.

Кошти і допомога надходили від прихожан храму, від духовних чад отця Севастіана. Надходилили кошти і від особистого збору від населення. Декілька послушниць виїжджали і йшли в різні міста України, Росії, Білорусі. Це був нелегкий труд. Часто принижені і ображені, і в холод і в спеку, і в дощ і в вітер, бережені Богом, вони пройшли від північних кордонів України до південних берегів Криму і до Далекого Сходу в Росії. Це був подвиг.

На зібрані і пожертвовані кошти в 1997 році був побудований і освячений перший монаший жилий корпус для насельниць обителі, відновлено будівлю для трапезної і кухні, побудовані допоміжні приміщення і господарський двір.

Щирі молитви і старання щодо відновлення і розвитку Свято-Борисо-Глібської жіночої обителі були відмічені Богом. Милість і благословення Боже монастир відчув знову.

Так 18 липня 1997 року після проведення Божественної літургії і молебню в честь преподобного Сергія Радонезького ігумен Севастіан, вийшовши із храму, поставив свій хрест в землю і сказав: «Тут буде криниця».

Запрошені спеціалісти після ретельних досліджень і вимірів із здивуванням змушені були підтвердити правильність вибору джерела підземних вод. Але яким було здивування спеціалістів, коли виявилось, що у цьому місці, у храмі, стікаються три ключі підземних вод. Вибрана криниця була освячена ігуменом Севастіаном.

На радість насельниць монастиря, паломників і мирян, вода цієї Богом визначеної криниці, має не тільки освіжаючий, приємний смак, але і цілющі властивості. Дивним також є і те, що рівень води в криниці не змінюється.

Кожний може легко уявити, що у монастирі велика потреба у воді: в приготуванні їжі, для різних господарських робіт, для поливання насаджених клумб, перших угідь. Раніше у воді монастир мав велику потребу і незручності. Доводилось носити воду із села у відрах на коромислах. Тепер проблема з водою в минулому. При необхідності вона використовується у всіх потребах монастиря, її набирають паломники, приходять і боголюбиві миряни із села. Всім вистачає. Пізніше в благодаріння до милості Божої і за благословенням ігумена Севастіана харківським художником Миколою Масємою була розписана криниця. Центральними розписами криниці є зображення Євангельських оповідей: «Бесіда Господа Ісуса Христа біля криниці з Самарянкою», святі страстотерпці Борис і Гліб, Образ Нерукотворного Спаса.

У неділю 20 липня 1997 року під час Божественної літургії у Свято-Борисо-Глібському жіночому монастирі, яку проводив отець Севастіан, під час читання Святого Євангелія, неймовірним чином обновилася найстаріша ікона Образу Спаса Нерукотворного. Милість велику явив Господь до цієї убогої, нічим, здавалось, непримітної, обителі, яка тільки що розпочала своє подвижницьке життя.

Боголюбива раба Божа Проскуріна Олександра Леонтівна, яка проживала в селі Червона Поляна Зміївського району Харківської області, передала свою улюблену сімейну святиню 9 січня 1997 року в храм святих страстотерпців Бориса і Гліба.

Як встановлено пізніше, ікона ця древня, візантійського стилю іконопису, написана на дерев’яній дошці. Дісталась Олександрі Леонтівні від батьків, тобто була сімейною, родинною святинею.

Під час війни Олександра Леонтівна покинула село і дім, а для збереження ікони разом з іншими речами опустила в погріб. Після того, як військові дії відступили від Харківської області, О.Л.Проскуріна повернулася в рідне село, але від свого будинку застала тільки руїни і попелище. Всі речі та ікона в погребі сильно постраждали від пожежі. І пожежа, і несприятливі умови, в яких довгий час знаходилась ікона, дали свої наслідки: ікона потемніла в деяких місцях до невпізнанності, надписів не було видно взагалі, місцями потріскалась і відшарувалась.

Благоговійно прийняв пошкоджену святиню ігумен Севастіан, розмістив її у вівтарі на найвище місце. Більше як півроку щоденні Божественні літургії здійснювались перед Образом Нерукотворного Спаса.

Назва ікони Нерукотворний Образ Спасителя (Убрус) повертає нас до давньої історії, до днів Мессіанських проповідей Ісуса Христа. В сирійському місті Едессе в ті часи правив Авгарь, якого спіткала страшна недуга – проказа. Чутка про дивні чудеса Спасителя поширилася по всій Сирії і дійшла до Авгаря. Не бачачи Христа, Авгарь повірив у нього, як в сина Бога, і через свого живописця Ананія відправив листа Христу з проханням дозволити йому написати зображення його Божественного лику. Не маючи можливості пробитися через натовпи народу до Христа, Ананій став писати Образ Господа, але це йому ніяк не вдавалося. Несподівано Спаситель сам підійшов до Ананія, бажаючи ублажити віру Авгаря, який захотів мати його образ, попросив принести воду и убрус (рушник), на якому відбився його Божественний лик.

І ось перед великою подією, 2000-літтям Різдва Христового, здійснилось недосяжне людським розумом – Божественне і Чудодійне оновлення Пресвятого Лику Спаса Нерукотворного. В цей день, 20 липня 1997 року, на Божественній літургії під час читання Святого Євангелія і при відкритих Царських воротах прихожани храму побачили у вівтарі сіяння золотистого світла у вигляді спалаху і відчули ніби подих повітряної хвилі. Оновлення святої ікони побачили паламар Пестунов Андрій і отрок Забродський, які знаходились у вівтарі. За їх свідченнями, ікона заблищала яскравим золотистим світлом, після чого проступили раніше нерозбірливі надписи, чіткіше вималювалася подоба Спасителя, позолота набула світлого виду, по боках стали виднітися лики Архистратига Михаїла і Архангела Рафаїла. Від ікони почали виливатися неземні пахощі, які наповнили весь храм. Вони виливалися помірно напротязі п’яти днів, потім стали слабнути. Відзначивши Божественне, недосяжне чудо оновлення Митрополит Нікодим сказав: «Осягнувши вірою Боже благовоління до нас, чи можемо ми не радіти такій дивній події, через яку Господь оновлює нам розум, сердце і волю своєю Божественною поблажливістю».

День 20 липня 1997 року став особливо шанованим днем в житті обителі. В цей день багато людей намагаються побувати у храмі на Божественній літургії.

У 1-у річницю святкування Божественного оновлення Образу зібралось стільки бажаючих, що храм не вміщував усіх. Для того, щоб бути присутніми на літургії, слухати її, на вулиці під навісом був облаштований літній вівтар.

Усього в монастирі 21 насельниця на чолі з настоятельницею-монахинею Марією-Магдаленою.

Багато трудиться монастир. Живе, в основному, за рахунок своєї праці. Люблять насельниці всяку живність, яка живе в їх обителі. Люблять насельниці і лелек, які оселилися напроти храму. Лелеки – особливі птахи, вони оселяються в благодатних місцях.

Щодня, до кінця вечірнього богослужіння, ігуменом Севастіаном, настоятельницею монастиря монахинею Марією-Магдаленою, насельницями обителі, прихожанами храму здійснюється хресний хід довкола храму з оновленою іконою Образа Спаса Нерукотворного. І щодня цю процесію зустрічає сім’я лелек стоячи.

За розповідями насельниці монастиря інокині Варвари, якось вечірня служба затягнулась (за чином великого посту вона була довше звичного), тому затримався і хресний хід. Обидва лелеки в звичний для хресної ходи час встали в своєму гнізді і стали клацати клювами, нагадуючи клекотом своїм про час проведення хресної ходи. Ці дивовижні птахи, ці малі творіння Божі, не можуть заснути, не побачивши лику Творця свого – Образу Спаса Нерукотворного.

Проникнись і ти, читачу, труднощами обителі, допоможи відродженню її, внеси посильний внесок. Милостивий Господь помилує тебе, не залишить без своєї Благодаті, збереже тебе у всіх дорогах твоїх і воздасть тобі сторицею. «Не збідніє рука того, хто дає», – співається в псалтирі. Розпочни допомагати обителі і ти явно побачиш справедливість Божественних слів, побачиш, як покращаться твої справи: кому воздасться засобами, кому здоров’ям.

Мати Божа, Пресвята Богородиця, яка покриває святі обителі, покриє і тебе від всякого видимого і невидимого чистим своїм омофором.

Переглянуто: (5807)

Перейти до панелі інструментів