Інтерв’ю

Эта запись также доступна на: Russian

Інтерв’ю з  правлячим архієреєм Ізюмської єпархії владикою Єлисеєм з нагоди 5-річчя створення Ізюмської єпархії

З часу створення Ізюмської єпархії минуло п’ять років. Наскільки своєчасним було таке рішення Священного Синоду? Чи справдилися Ваші сподівання на зміцнення православної віри в нашому регіоні?

Все відбувається з волі Божої. Утворення Ізюмської епархії – це дійсно історична подія у житті святої Української Православної Церкви та Слобожанської землі.

Церква намагається брати участь у соціальному служінні, розділяти всі радощі та випробування свого народу. Праця єпархіальних управлінь відіграє важливу роль у становленні і зміцненні православ’я у нашому краї. Свою велику справу роблять такі відділи єпархії як відділ соціального служіння і милосердя, відділ зв’язку з пенітенціарною службою, відділ взаємодії із Збройними Силами та правоохоронними органами, відділ у справах сім’ї.

У такий важкий час Церква намагається нікого не обділити своєю увагою, починаючи з допомоги та опіки дитячих будинків та закінчуючи Збройними Силами, які потребують духовної підтримки.

Ваше Високопреосвященство,  відроджуються  покинуті центри християнства, будуються нові храми. Прикмета добра. У суспільстві  навіть побутує  ідея створення єдиної Помісної Православної церкви. Яка Ваша думка з  цього приводу? Чи на часі такий крок?

Питання Помісної Церкви останні роки обговорюється на всіх рівнях, починаючи з самої Церкви та закінчуючи засобами масової інформаціїї. А це означає, що це питання не можна ігнорувати, воно потребує вирішення. Наша Українська Православна Церква наполягає на тому, щоб питання надання нам автокефалії вирішувалось канонічно, тобто в площині Церковного права, щоб ми були визнані як Помісна Церква усім Православним світом.

Головною проблемою та болем віруючих нашої держави є те, що утворилися ще дві так звані церкви. Ось уже майже двадцять п’ять років церковні розколи розділяють наше суспільство, є джерелом постійних  конфліктів. Вони надзвичайно послаблюють Церкву, перешкоджаючи її суспільній місії у суспільстві. Головними для всіх  трьох православних церков (це наша Українська Православна Церка і так звані Українська Православна Церква Київського Патріархату та Українська Автокефальна Церква) залишаються проблеми майбутнього Українського Православ’я:  відновлення єдності Церкви і отримання автокефалії. Всі заявляють про прагнення до єдності, але способи його відновлення бачать по-різному. Українська Православна Церква бачить єдину можливість відновлення єдності – у поверненні  до її складу двох неканонічних церков після їх покаяння.

Еклезіологічна позиція Української Православної Церкви щодо єдності православних в Україні була визначена її покійнім Предстоятелем Блаженнішим Митрополитом Володимиром: «Сьогодні багато говорять про «об’єднання гілок Православ’я». Насправді  є дійсна Церква, є відхід від цієї Церкви і є повернення в цю Церкву з метою знову стати її членом, кліриком або єпископом. Ми повинні пам’ятати, що немає гріха, якого б не прощав Господь, і немає гріха, який би Церква не покрила своєю любов’ю. Церква чекає на тих, хто пішов. Чекає, щоб вони повернулися. І тоді буде Єдина Церква…».

З Вашим прибуттям наше місто набуло статусу Ізюма-града. У єпархії є монастирі, святині. Та хотілося б дізнатися,  скільки храмів краю залишаються досі  без настоятелів? Які  плани з Вашого благословення будуть реалізовуватися найближчим часом?

У XX сторіччі в результаті богоборчої політики були зруйновані або закриті та пристосовані під інші потреби тисячі храмів по всій країні. У нових житлових районах, зрозуміло, церкви не будувалися. Донині це залишається великою проблемою. У нашій єпархії у всіх типових храмах є настоятелі, але в малонаселених пунктах, де будівлі перероблені під каплиці, звісно священиків немає. Туди приїжджають на всі свята настоятелі з сусідніх поселень, де є храми.

Головною метою для мене або, як ви кажете, планом є те, щоб наші приходи  жили повним християнським життям, щоб віруючі були прикладом справжньої любові до ближніх. Любов до ближнього не  ґрунтується лише на самому почутті, на бажанні добра ближньому; з цього не мав би він ніякої користі. Святий апостол Яків говорить: «Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь», і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе?» (Як. 2, 15-16).

Отже, любов до ближнього є насамперед справою волі, вона проявляється в тому, щоб робити людям добро. «Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою» (Іоан 3, 18). Любов до ближнього – це гасло справжнього християнина. «З того усі спізнають, що ви Мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Іоан 13, 35). Ісус Христос полюбив нас перш, аніж ми стали гідними Його любові. Коли і ми любимо тих, від кого не отримали жодного блага і робимо їм добро, то любимо тоді так, як Ісус Христос; тоді ми Його справжні учні і тоді легко нас відрізнити від інших людей, котрі звичайно люблять лише своїх друзів і добродіїв. Сьогодні, як ніколи, ми можемо проявити себе як християни, допомагаючи всім тим, хто потрапив у велику скруту через воєнні дії на сході нашої Батьківщини.

Кажуть, той, хто будує Храм на землі, той будує для себе храм в Небесах. Кого б із меценатів минулого і сучасності ви могли відзначити?

Так, є такий вислів у народі. Але всі ті люди, котрі допомагають у будівництві храмів у нашій єпархії, знають, що їхня добра справа не є якийсь підкуп для Бога, а вдячність Творцю за його милість до нас.  Для всіх нас головне – побудувати нерукотворний храм – це храм у душі. Для будівництва цього храму людина все своє життя шукає цеглинки і розчин, за допомогою яких вона їх скріпить. А цеглинки бувають різні: якісні, міцні, зроблені з любові і доброти, а бувають крихкі, зроблені з ненависті і зла. Від цих цеглинок і розчину залежить, який вона храм збудує. Щоб побудувати справжній храм у душі, для цього потрібно жити сумлінно, очищаючи душу від гріхів, щоб Господь зацарював в ній. Тоді душа стане нерукотворним храмом Божим.  Як показує історія, не всяку жертву приймає Бог, а тільки ту, яка йде від щирого серця, від  чистих думок та справ.

Багато добрих задумів допоміг здійснити Віктор Вікторович Вишневецький. Неоціненну допомогу роблять наші аграрії та інші підприємці. Ці люди будують храми, підтримують парафії та допомогають у соціальній роботі відділам епархії.

Щиро вдячні за відповіді!

Хай Боже благословіння перебуває з вами та на всьому нашому багатостраждальному Українському народі!

Редакція  газети «Обрії Ізюмщини»

 

Архієпископу Єлисею (Іванову) – 40 років

Пропонуємо репортаж про архіпастиря, бліц-інтерв’ю та роздуми самого владики, підготовані Юлією Воїновою-Жуніч

***

Зовсім недавно, 19 червня 2013 р., правлячому архієрею Ізюмської єпархії Єлисею виповнилось 40 років.

1

У цей день владика поділився хвилюваннями: «Я вдячний Богу, що Він призвав мене до Себе на службу. Я найщасливіша людина на землі».

2

«Господь подарував мені можливість стояти біля Престолу і взивати до Нього. І коли я служу Літургію, особливо Євхаристію, відчуваю, що, якби була можливість, то я би ніколи її не закінчував, завжди би в ній знаходився!

3

4

Ти бачиш очі Божі, які дивляться на тебе, і душа приходить в такий трепет, такий страх виникає через вчинені тобою гріхи! Ти просиш Бога про милість, про прощення. І коли твої губи торкаються з чашею, кров Христа ти відчуваєш всюди, вона залучає тебе, очищає, тому що ця кров була принесена на хресті заради спасіння кожного з нас».

***

Привітати з ювілеєм владику Єлисея приїхали архієреї і духовенство зі всієї України. Божественну літургію в цей день очолив Управляючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський Антоній.

5

6

7

8

9

10

11

У свій сорокалітній ювілей владика був удостоєний вищої церковної нагороди – «Відзнаки Предстоятеля УПЦ». А для Блаженнійшого Митрополита Володимира ювіляр передав особливо шанований ним образ Піщанської чудотворної ікони.

***

А також перед тим архіпастир був нагородждений орденом – «Патріот Вітчизни», медаллю ордена «За заслуги перед співвітчизниками» ІІ ступеня. «За вагомий особистий внесок у розвиток міста Бердянська» мером міста Олексієм Бакаєм владика Єлисей нагороджений «Почесним орденом міста».
12

***

– Скажіть, Високопреосвящений владико, чи важко бути молодим архієреєм? На скільки років Ви себе відчуваєте?

– Не так важливо – молодий ти чи старий. Я більше думаю про те, що за все треба буде відповідати перед Богом.

Інколи доводиться бути і «старцем» в рішеннях. Архієрей – це той сан, який Господь довірить не кожному. Завжди важливо пам’ятати, що ти архіпастир і на тобі лежить величезна відповідальність – за рішення і за вчинки. Кожне слово «так» чи «ні», кожне «Бог благословить» необхідно осмислити і зрозуміти, що це благословення може принести тим людям, котрі його просять, і навіть тим, котрі їх оточують.

– Владико, пробачте, а Ви хоча б декілька годин на добу відчуваєте себе звичайною людиною?

– Намагаюсь відчувати. Коли приходжу додому, наприклад… Але якось на підсвідомому рівні звучить питання: «Хто ти? Як ти повинен поводити себе матушкою, котра за тобою доглядає, з келійником, котрий подає тобі склянку святої води?»

Адже це так важливо – бути людиною! Не так, щоб «Я – Архієрей!» – і все. Ні! Слід ще бути і люблячим батьком.

***

Рік тому, в день Святої Трійці, в новоствореній Ізюмсько-Куп’янській єпархії (рішення Синоду УПЦ від 8 травня 2012 року) була відслужена перша Божественна літургія.

13

14

Огляд майбутньої єпархіальної будівлі. Станом на сьогодні тут проводяться ремонтні роботи.

«Мій обов’язок – повністю віддаватися служінню. Ізюмсько-Куп’янська єпархія зовсім ще молода, але дана мені Богом, вручена Церквою.

Мені довірили людські душі, а значить, я не маю права трудитися тут в напівсили. І головне – це розвиток єпархії в духовному напрямку. Адже не так важливо, скільки кам’яних храмів побудовано, головне – це допомога в будівництві храму кожної людської душі і приведення людей до спасіння. Інакше всім побудованим будівлям “гріш ціна”».

За короткий проміжок часу існування Ізюмсько-Куп’янської єпархії тут уже налагоджене досить активне адміністративне, а головне, духовне життя.

Для поклоніння в кафедральний собор були привезені святині: Плащаниця Пресвятої Богородиці, частка мощів святого Серафима Саровського та ікона з часткою мощей святителя Миколая чудотворця. За рік відбулолось чимало хіротоній у священство.

Реконструйована каплиця-купальня на джерелі. Побудована ризнична і кімната для відпочинку чергового священика.

А найголовніша і найзнаменніша подія – це закладення нового храму на честь Піщанської ікони Пресвятої Богородиці.

15

16

17

18

Архієпископ Єлисей впевнений, що це Пречиста Діва привела його до служіння на Ізюмській кафедрі. Вона і раніше кликала Високопреосвященного до своєї чудотворної ікони, знайденої святителем Іоасафом Бєлгородським. Владика і його чада свідчать про це.

19

20

21

Кажуть, що коли дитина втрачає маму, Сама Пресвята Богородиця має особливе піклування про неї. Цю любов Божої Матері, так, як і любов Господа, владика Єлисей відчував завжди, кожну мить свого життя. Іноді було нелегко: скитання між Україною і Білорусією, інтернат, безліч труднощів…

Олегу Іванову (ім’я владики в миру) було 6 років, коли мама Надія відійшла до Господа, але діти її не залишились без материнської опіки і турботи.

22

Маленький Олег з мамою

23

“Троєручиця”

24

 Владика з Козельщанською іконою Богородиці

– Чи можемо ми говорити про те, що чимось обділені в цьому житті, коли за нас Всемилостивий Спас пролив кров Свою? Чи достойні ми Його допомоги, Його уваги до свого лукавого життя, коли самі не раз зрікались від Нього своїми гріхами?

Не смуток повинен бути у нашому серці, а покаяння! Саме воно розкриває сердце людини для Бога.

Возносячись на небо, Господь сказав Своїм ученикам-апостолам: «Аз есьм з вами до скончання віку»… І він ніколи не порушить своїх слів!

За матеріалами сайту«ПвУ»

Переглянуто: (446)

Перейти до панелі інструментів