Неділя 26-а по П’ятидесятниці

Эта запись также доступна на: Russian

Хлібом-сіллю зустрічали правлячого архіпастиря ігуменя Ангеліна і насельниці обителі.

Високопреосвященнішому Єлисею співслужило духовенство монастиря та клірики кафедрального собору.

Після закінчення Літургії було звершено спів акафісту з водоосвяченням перед чудотворним образом Божої Матері «Відрада і Втіха» (Ватопедська).

Митрополит Єлисей звернувся до віруючих з архіпастирським словом: «Сьогодні на Літургії було читання Євангелія від Луки про найважливіший закон життя, дотримуючись якого, ми з вами маємо надію досягти задуманого про нас Господом Богом. Законник якийсь встав і, спокушаючи Господа, сказав: Учителю, Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне? І Господь відповідає йому притчею – про те, як якийсь чоловік попався в руки розбійників, був побитий і лежав, поранений і закривавлений, при дорозі. Повз проходили священик і Левит, але обидва, відвернувшись, зробили вигляд, що не помітили його. І тільки самарянин, побачивши нещасного, зглянувся над ним, обв’язав його рани, посадив на худобину власну, довіз до найближчого міста, помістив в лікарню, заплатив лікарям. “Хто з цих трьох був ближній тому, що попався розбійникам”? – питає Господь. “Що зробив йому милість”, – відповідає законник. Євреї вважали ближнім тільки свого одноплемінника, і щоб розширити виконання головної заповіді на всіх людей, Христос і пропонує цю притчу. У ній самарянин виявляється вище єврея-священика, єврея-левита. У самарянина жалісливе серце, здатне вмістити в себе біду іншої людини, прийняти його горе як своє. Суть притчі – навчити нас наслідувати милосердного самарянина, його справжній серцевій християнській любові до людини. Однак ці слова звернені і до всіх нас. Адже ми дуже добре все це, начебто знаємо, але дуже погано все це виконуємо. Особливо ми, християни, які краще за інших знають про те, що без любові до ближнього немає спасіння, саме ми дуже часто спокушаємо ближніх своїх, і дуже часто намагаємося розділити ближніх своїх на тих, хто наш, християнин, і на тих, хто не наш , не є християнином. І ми не думаємо, що ми забуваємо при цьому Новий Завіт і повертаємося до Старого Завіту. Дар любові – це той необхідний дар Святого Духа, без якого наша православна віра і життя взагалі неможливі. За словами апостола Павла, і віра наша, і статутне благочестя, і богословські пізнання, і навіть дари чудотворення і пророцтва – все це втрачає будь-який сенс, знецінюється, перетворюється в ніщо, якщо у нас немає дару любові, цієї визначальної ознаки «учня Христового» , бо Сам Господь дав нову заповідь апостолам у прощальній бесіді: «заповідь нову даю вам, щоб ви любили один одного: як Я вас полюбив вас, так і ви любіть один одного. По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою». Давайте, чуючи цей заклик Господа, намагатися виконати життям той закон, ті заповіді, які Господь дарував нашому суспільству, щоб людство не загинуло, але знайшло життя вічне. Святе Письмо сьогодні нагадує нам – любіть Бога, намагайтеся жити за Його законом, бо цей закон звільняє нас від влади гріха».

По завершенні проповіді Високопреосвященніший Єлисей дав усім, хто молиться своє архіпастирське благословення.

Прес-служба Ізюмської єпархії

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

Переглянуто: (135)