Неділя 22-а по П'ятидесятниці - Изюмская епархия - Официальный сайт

Эта запись также доступна на: Russian

28 жовтня 2018 року, в 22-у неділю після П’ятидесятниці, в день пам’яті преподобного Євфимія Нового, Солунського, преподобномученика Лукіана, пресвітера Антіохійського, святителя Афанасія сповідника єпископа Ковровського, митрополит Ізюмський і Куп’янський Єлисей звершив Божественну літургію у Вознесенському кафедральному соборі м. Ізюма.

Його Високопреосвященству співслужили клірики кафедрального собору.

Після закінчення Літургії було звершено спів акафісту з водоосвяченням перед чудотворним образом Божої Матері «Піщанська».

У своїй проповіді митрополит Єлисей сказав: «Сьогоднішнє Євангельська проповідь розповідає нам “Сказав Господь таку притчу: Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє, і коли він сіяв, упало одне край дороги і було потоптане, і птиці небесні його повидзьобували; інше ж упало на камінь і, зійшовши, усохло, не мало вологи; друге ж упало між терен, і він поглушив його; інше ж упало на добру землю і, зійшовши, уродило стократно. Це сказавши, закликав: Хто має вуха слухати, нехай слухає!

Учні ж Його запитали: Що означає ця притча? Він відповів: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли. Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово; а край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол і забирає слово з їхнього серця, щоб вони не увірували і не спаслися А те, що на кам’янистому ґрунті, це ті, хто тільки почують слово, з радістю приймають, але які не мають кореня, і часом вірують, а під час випробовування відпадають А те, що в терня, це ті, хто слухає слово, але, відходячи, турботами, багатством і насолодами житейськими придушуються і не приносять плоду; а що на добрій землі, це ті, які, почувши слово, бережуть його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості. Сказавши це, Він закликав: Хто має вуха слухати, нехай слухає!”. Коли ми читаємо цю притчу або розмірковуємо про неї, ми в першу чергу думаємо про насіння: ось воно падає в придорожжя, падає на кам’янистий ґрунт, падає в бур’яни, в терен, падає на сприятливий грунт … Але головне в цій притчі не слово, а грунт. Слово Боже несе в собі величезну силу, але ця сила не може бути сприйнята людиною без її участі. У притчі розкривається дивовижна таємниця співвідношення Божественного і людського, Божого промислу і людської свободи. Бог дає нам Своє слово — Він дає його кожному, але кожен сприймає це слово у відповідності зі своїми внутрішніми особливостями, схильностями і вподобаннями. Будемо остерігатися всього, що перешкоджає слову, яке ми почули, принести плід в нашому житті. І особливо будемо боятися неуважного, неблагоговійного, недбалого слухання слова Божого. Будемо остерігатися, щоб це слово, почуте нами, не викрав ворог і ми не втратили те, над чим раніше працювали і що вже придбали».

Після закінчення проповіді Високопреосвященніший Єлисей дав святительське благословення.

Прес-служба Ізюмської єпархії