Свято в Борисо-Глібській обителі

Эта запись также доступна на: Russian

Правлячого архіпастиря тепло вітали ігуменя Ангеліна з сестрами.

Богослужіння почалося із зустрічі архієрея і одягання його на кафедрі в центрі храму.

Високопреосвященнішому Єлисею співслужило духовенство монастиря, Зміївського благочиння і клірики кафедрального собору.

На малому вході, з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, митрополит Ізюмський і Куп’янський Єлисей возвів у сан протоієрея голову паломницького відділу єпархії – ієрея Кирила Зазеріна.

За Божественною літургією митрополит Єлисей звершив священицьку хіротонію диякона Антонія Геріловіча.

Після закінчення Літургії був звершений хресний хід навколо храму.

Високопреосвященніший Єлисей звернувся до віруючих з архіпастирським словом: «Сьогодні ми святкуємо пам’ять перенесення мощів святих благовірних князів страстотерпців Бориса і Гліба. Церква шанує їх вже яж тисячу років. Вони воювали, але їх сила і слава не в битвах. Вони були при владі, а й вона була умовною. Святі були не книжниками і не проповідували з амвона, але їхні страждання стали орієнтиром благочестя на покоління вперед.

Святі брати прийняли смерть самим славним чином, яку може тільки прийняти людина. Чому? Тому що немає більшої тієї нагороди, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15, 13). А тут князі не тільки поклали душу за брата свого, але і ще поступилися цим життям своєму братові, виконавши заповідь божественну, яка викладена у апостола Павла, що писав про Христа, що він змирився навіть до смерті (Флп. 2, 8). Це саме абсолютне, крайня ступінь смирення, тобто настільки змирився, що смиренно прийняв смерть, як агнець, якого приносять в жертву.

В їх тихости голосно зазвучала Вічність, голос якої був почутий віруючим серцем в минулому і звернений нині і до нас. Як треба прожити життя, щоб при проголошенні твого імені людина зупинялася і вдивлявся в себе? Який слід треба залишити тут, щоб твоя хода продовжувала звучати в майбутньому? Які слова треба вимовити, щоб люди їх пам’ятали без запису? Як треба мовчати, щоб твоя тиша вимагала від людини вчинку з великої літери і слова, наповнені серцем? Що треба зробити або самому зупинитися, щоб інша душа зрозуміла, що Бог поруч?

У смерті молодих князів народ побачив їх вірність Христу і його вченню — «Всунь меч у піхву» (Ін.18: 11). Брати і сестри, пам’ятаючи про те, як брати віддали свої життя, пам’ятаючи, як вони всією душею прагнули до Христа, давайте розважливо і смиренномудро терпіти негаразди, які трапляються, пам’ятаючи, що наше «життя — Христос і смерть — придбання».

По завершенні проповіді Високопреосвященніший Єлисей дав усім, хто молиться своє архіпастирське благословення.

Прес-служба Ізюмської єпархії

1

2

3

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

Переглянуто: (287)