Подібні виставки необхідні в наш час!

Розміщено на Сер 4, 2017 в Новини парафій

Эта запись также доступна на: Russian


7 липня 2017 року в Художній галереї імені Г. Семирадського ХНУ імені В. Н Каразіна закінчила роботу виставка «Православна ікона на Слобожанщині», організована Центром краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька. Експонувались зразки іконопису XVIII-XXI ст. із зібрання відділу етнографії  Центру краєзнавства, Преображенського храму (с. Лідне Харківської єпархії), де настоятель ієрей Евгеній Легач, Свято-Успенського храму (с. Соколове Зміївського району Ізюмської єпархії), де настоятель протоієрей Михаїл Шульга, Церковно-історичного музею Харківської єпархії (м. Харків), а також сімейні ікони харків‘ян.

Важливою органічною складовою виставки стали і зразки ікон, створених в іконописній школі-майстерні, яка діє з 2012 р. при Харківській духовній семінарії на території Свято-Покровського монастиря (керівник – Н. М. Чурілова). Свої дві роботи, написані ще у 2012 р., – «МиколайЧудотворець» та «Георгій Побідоносець» – надала нам для експонування О. В. Паршинова, молодий харківський художник-монументаліст.

Вже стало традицією, що до подібних заходів досить активно залучаються співробітники Харківського університету. Так, приміром, вінчальна ікона «Іісус Благословляючий» – власність В. Є. Радзієвської, працівника університетського Музею археології – зовсім несподівано знайшла парне продовження на виставці – іншу вінчальну ікону, яку тримала наречена.

Сьогодні, коли продовжується пошук національних коренів, духовної ідентичності нашого народу, постає нагальна потреба подальшого дослідження та ознайомлення широкої аудиторії із багатим вітчизняним культурним спадком, у тому числі іконописом різних часів.

Ікона має свою природу і своє нічим неперевершене призначення – бути в найтіснішому діалозі з людиною, її стражданнями, радощами, сподіваннями на краще. Це притаманне не тільки канонічній іконі. На жаль, за різних обставин багато творів сакрального мистецтва втрачено, не завжди своєчасно знаходяться кошти на їх реставрацію. Тому звернення до духовності, бажання мати вдома виготовлені особисто, з благословення священника, ікони, заслуговує на повагу і всебічну підтримку з нашої сторони.

Дійсно, на виставці, поряд з образáми, створеними майстрами-професіоналами, демонструвались аматорські роботи вишивальниць Дергачівщини: А. О. Гужви, керівника гуртка образотворчого мистецтва «Жар-птиця» (Дергачівський БДЮТ), Г. І. Скиби, вчительки початкових класів Токарівського НВК, Т. А. Дударєвої, директора Козачолопанського НВК, Т. Ковіної та О. Ворожбіт, вихованок гуртка «Чарівна ниточка» Козачолопанського НВК. Звичайно, вони підбирали «від себе» поєднання кольорових ниток чи бісеру, оздоблюючи вишиті, вибрані ними, за власним бажанням, сімейні ікони. Тому не будемо судити їх суворо за невідповідність церковним канонам або класичній слобожанській іконі. Важливо, що ми маємо справу з місцевими осередками іконовишивання, які мають свою специфіку: тут і суто слобожанська насиченість кольорів, певний декоративізм, легка деформація контурів, комбіноване поєднання вишивальних ниток та бісеру тощо.

Ікона – це та сфера діяльності, до якої звертались і наші знамениті земляки. Мало кому відомо, що у далекому 1863 р. молодий Рєпін працював на Луганщині – зараз це село Сиротине Троїцького району. Його запросили туди для розпису іконостасу церкви Введення Богородиці до храму. Мистецтвознавці стверджують, що Ілля Юхимович залишив по собі в Сиротиному значно більший творчий спадок, бо ще писав на замовлення місцевих селян невеличкі іконки-образú.

Відвідувачі нашої виставки отримали можливість споглядати так близько, можливо, вперше, суворі лики святих, які ніби запитували: «Що ти зробив доброго, хорошого в житті?» Певна річ, що не обходили своєю увагою й зображені сюжети із Священного писання.

В іконі обмежений простір, що вимагало від майстра-іконописця зосередження на створенні психологічного образу, знаходженні найвиразніших композицій та колористичних рішень. На цю особливість звертали увагу наші гості. Звичайно, більш зрозумілою для них була символіка кольорів: золотий, білий, блакитний, зелений, пурпуровий, чорний.

Відвідувачі виставки отримали уявлення про основні види ікон (ікони Святої Трійці, христологічні, богородичні, ікони свят і подій із Священного писання), про розміри, техніку виконання (на виставці переважали живописні ікони, які доповнювались вишитими образáми), про масштаб зображуваних фігур (рóстові, тронні, пояснí, огрýдні, оплéчні, зображення тільки лику). Багатьох цікавили суто домашні (хатні) ікони. Хтось вперше дізнався про навчально-іконописну майстерню в с. Борисівці, відкриту у 1902 р., яка невдовзі цінилась нарівні з більш відомими центрами Суздальщини і чиї ікони експонувалися на даній виставці.

Звертали увагу й на кількість персонажів на іконі, кількість композицій на одній іконі (одно-, двох-, багаточастинні з наявністю центральної композиції), цікавились, з якого дерева та хто виготовляв основу під ікону (згадаємо, що основа в класичній іконі була дерев‘яною, хоча могли використовувати й інші матеріали), розпитували про кріплення (шпонки або шпуги) зі зворотного боку óбразу (вид та місцезнаходження шпонок допомагає датуванню ікони), які ще є ікони, крім церковних, коли та які саме ікони можна дарувати тощо.

Серед відвідувачів виставки було багато студентів із різних вузів України, у тому числі іноземці, слухачі-практиканти із Міжнародної літньої школи (Індія), музейні працівники, краєзнавці, члени Спілки художників України та інш. Щирі слова подяки залишили у Книзі відгуків колишні випускники Харківського університету (математики, випуск 1964 р.), які зараз мешкають в Ізраїлі, підкреслюючи, що «дуже приємно, що це все організовано в Харківському університеті». Високу оцінку нашому заходу – «дуже цікава і високопрофесійна виставка» – дала Наташа Прах, надзвичайний і повноважний посол Словенії. Як бачимо, кожен, незалежно від віку, місця роботи (навчання), проживання, міг поринути у дивовижний світ православної ікони XVIII-XXI ст., серцем і душею відчути всю його глибину, мудрість, знайти тут щось своє, особисте і протягнути незриму нитку між минулим та сьогоденням.

Крім епітетів «чудова виставка!», «вражає!»,«молитися хочеться після перегляду!!!», «пізнавально!», «цікаво!», «вразили вишиті ікони, у нас дуже талановитий народ!», «дуже рада, що встигла на цю дивовижну виставку!»,«дякуємо за надану можливість доторкнутися до нерукотворним образів, до святинь», висловлювалися численні побажання повторити виставку, щоб «очиститися духовно і стати трішки ближче до Творця всього Земного», бо «подібні виставки необхідні в наш час! Вони роблять людей чистішими, добрішими й щирішими!».

То ж до зустрічі на нашій наступній виставці!

 

Г. М. Шпорт, канд. іст. наук,

начальник відділу етнографії

Центру краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька

Переглянуто: (95)

Перейти до панелі інструментів